Нічна риболовля на загадковому озері – «Двері в інший світ»

Рубрика: Розповіді

    Ozero_nociuНа електронну пошту сайту rybalka.cv@ukr.net прийшов лист з цікавою розповіддю, в якій автор розповідає про містичні події, які відбулися з ним під час нічної риболовлі на таємничому озері. Зрозуміло, в правдивості даної розповіді можна засумніватися. А ви, хочете вірте, хочете ні.

    «Ніколи не думав, що під час банальної рибалки може трапитися щось по-справжньому екстраординарне, – розповідає Сергій Алексєєв. – Але побачене настільки шокувало мене, що я, боюся, більше не зможу рибалити навіть на інших безпечних водоймах».

    Рибалити на Мертвому озері Сергію не рекомендували. Приїхавши в гості до друга, він першим ділом дістав вудки, але Колька тут же застеріг: «Даже не думай, що в Казанку можна що-небудь зловити. Швидше це тебе що-небудь зловить». Але Сергій – завзятий рибалка – тільки посміхнувся у відповідь: «Щоб я приїхав кудись, де вода під боком, і не порибалив – такого бути не може!»

     Невелике озеро метрів триста-чотириста в діаметрі здивувало Сергія своєї ідеальної округлістю. Місцеві називали його Мертвим або Казанком і на березі не селилися. Серед місцевих ходили казки про водяних, які нібито тягли людей під воду, але приїжджий тільки посміявся над байками. Ніякі «чудовиська» підводного світу його не лякали, хоча історій в перший же вечір він наслухався безліч – і про «волохатих людей», і про величезних тварин, і про «дике полювання», яке нібито іноді проносилася прямо по дну під човнами.

     Підводний світ озера Казанок був, за словами місцевих, населений самими незвичайними і загадковими істотами, серед яких не останнім був і той, кого напівголосно називали Владикою. «Та облиш ти, Колька, невже в таку єресь віриш!» – сміявся Сергій. «Ну, як знаєш, – здався нарешті друг. – Іди – сам побачиш!»

    На риболовлю Сергій пішов ввечері. Його особистий досвід підказував, що в таких озерцях ночами найкраще клювання. Коли човен опинився на середині ідеально круглого озера, він відклав весла і закинув вудки. Місяць ледь проглядала через хмари, які раз у раз закривали жовте світило. У темряві Сергій ледь розрізняв мерехтіння своїх електричних поплавців. Мимоволі згадалися розповіді місцевих жителів про те, що в озері живе Водяний, і по спині неприємною хвилею прокотилися мурашки. Але якщо щось і ворушилося під його човном, то він поняття про це не мав.

Ozero_nociu

    Чергова хмара пропливла повз Місяць і відкрила його “лице”, промалювавши несподівано яскраву доріжку на воді. Сергій на секунду замилувався нею, опустив погляд нижче і застиг. Зазвичай в такій прозорій воді, як у Казанку, при світлі можна було розрізнити дно і помилуватися відображенням. Так було і в цьому випадку. Але трохи вище відображення верхівок сосен майже чітко окреслилася фантастична картина. Клаптик якоїсь місцевості, на якій можна було розглянути неймовірні речі. Сергій побачив гігантське дерево, величезні сірі камені і спокійно лежачий між ними величезний скелет лося. Все видиме ледве-ледве похитувалось у місячному світлі.

    Сергій не пам’ятав, скільки часу він просидів, бездумно втупившись на місячний пейзаж. У нього не було ні найменшого сумніву в тому, що видиме знаходиться на дні, – для того, щоб це все просто відбивалося у воді, треба було, щоб скелет знаходився прямо над його головою. Отямився він лише тоді, коли човен раптом сколихнулася, немов його хтось підштовхнув знизу, і рушив до берега. Хвиль на озері бути ніяк не могло, погода була безвітряна. За першим поштовхом послідував другий, а після третього стривожений Сергій схопився за весла і найшвидшим ходом пішов до берега. Він так прагнув скоріше дістатися до суші, що навіть не помітив, як втопив вудки.

     «Ну що, надивився на місячний пейзаж?» – сердито перепитав Колька, коли Сергій повернувся з риболовлі, стукаючи зубами від пережитого страху. «Тут що, все це бачили? І ти мені не сказав? – обурився той. – Друг називається!» – «Бачили всі, – похмуро парирував на це Микола. – Але всі бачили різне. Хтось – як нетутешні звірі полюють, хтось – як дерева ростуть, схожі на пальми, хтось – кістки звірині, причому звірина на нашу схожа, тільки надто вже велика. Відображення весь час змінюється – і тільки ночами, коли Місяць світить, а вдень не видно. Говорили ж тобі – не ходити туди на рибалку». Від розповіді Миколи у Сергія по спині знову побігли мурашки.

    Колись за Казанком було ще одне озеро – Довге. Колись жив в цих краях до Першої світової поляк, він вирішив поєднати каналом ці два озера, щоб перебиратися з одного в інше ловити рибу – благо, треба було прорити всього двісті метрів. Ну і прорив. І Казанок за одну ніч поглинув Довге – практично вся вода звідти пішла. Довге перетворилося в болото, а Казанок, що вражає, з берегів не вийшов.

    Після цього місцеві жителі стали по черзі намагатися заміряти глибину Казанка. Намагалися, а ось до дна так ніхто і не дістав – ні тоді, ні тепер, хоча багато місцевих жителів намагалися з середини озера опустити мотузки на дно. «Я і сам пробував виміряти Казанок вглиб, – посміхнувся Микола. – Ехолот брав – глючить, в іншому місці перевіряв – справний. П’ятсот метрів каната з собою брав – теж до дна не дістав».

    Микола також розповів, що один з його друзів-рибалок якось «потрапив в халепу». Для того щоб «прибрати» ілюзію, що з’явилася в світлі місяця, він кинув у воду камінь. Озеро сколихнулося, і на його поверхні він несподівано побачив обличчя – величезні злі очі, відкритий в беззвучному крику рот, що наближався до його човна. Як добрався до берега, приятель не пам’ятав, але останні метри він добирався вже вплав – човен розбило на друзки, причому було незрозуміло від чого – хвиль на Казанках зроду не було.

     Збираючись додому, Сергій ще раз прийшов на берег озера. У денному світлі його прозора вода не проглядалася так добре, як в місячному, і скільки він не вдивлявся, нічого на дні не побачив. Як, втім, не побачив і самого дна загадкового Казанка.

    Коментар парапсихолога:

– Існує версія, що багато природні водойми – це свого роду «двері в інший світ». З цим пов’язані, зокрема, і легенди про Водяного, який тягнув людей під воду, звідки вони потім поверталися і розповідали неймовірні історії. Підводний світ складний для проведення будь-яких вимірів або досліджень, тому парапсихологи досі в глухому куті, чи може це бути правдою.

    Джерело:

    Автор розповіді побажав залишитися невідомим, але його цікавить враження читачів від даного оповідання.

    Відгуки можна залишати в коментарях під розповіддю.

    Всі нецензурні коментарі будуть, як завжди, безжально видалятись.

    З повагою, адміністратор сайту WWW.RYBALKA.CV.UA

    Ознайомитися також:

Поделитесь информацией:

Давайте дружить:

Оставить комментарий

Comment Spam Protection by WP-SpamFree